Аналітика

В адміністративному судочинстві поступово формується новий підхід до розгляду спорів, пов’язаних з діями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Суди дедалі частіше відходять від формального тлумачення процедури мобілізації як такої, що не підлягає перегляду після її реалізації, та застосовують підхід, орієнтований на реальний захист порушених прав громадян.

Зазначена тенденція чітко простежується у справах № 560/8465/24 та № 160/6554/25, у яких апеляційні адміністративні суди дійшли висновку про можливість визнання дій ТЦК протиправними, скасування наказів про призов та усунення їх правових наслідків навіть у випадках, коли особа фактично була призвана та проходила військову службу.

У справі №560/8465/24 апеляційний суд наголосив, що наказ про призов під час мобілізації є актом індивідуальної дії, який безпосередньо впливає на обсяг прав і свобод конкретної особи.Реалізація такого наказу не позбавляє його ознак владного рішення та не усуває права особи на судовий захист. Суд виходив із того, що ефективний захист не може обмежуватися формальним констатуванням порушення, а повинен бути спрямований на відновлення порушеного права, що є ключовим принципом адміністративного судочинства.

Подальший розвиток цього підходу отримав відображення у справі № 160/6554/25, розглянутій Третім апеляційним адміністративним судом. Суд детально проаналізував обставини призову та встановив істотні порушення з боку ТЦК, зокрема відсутність належного виклику,примусове доставлення особи до ТЦК без передбачених законом повноважень, а також проведення військово-лікарської комісії з істотним відступом від вимог Положення про військово-лікарську експертизу. Апеляційний суд окремо підкреслив, що територіальні центри комплектування не наділені повноваженнями на адміністративне затримання чи примусове доставлення громадян, а такі дії є протиправними незалежно від подальшого видання наказу про мобілізацію.

Суттєве значення суд надав і оцінці законності проведення військово-лікарської комісії. Було зазначено, що формальне оформлення довідки ВЛК без проведення повноцінного медичного огляду,обстежень та висновків профільних спеціалістів не відповідає вимогам законодавства та не може слугувати належною підставою для призову особи на військову службу.

Принциповим є те, що апеляційний суду справі № 160/6554/25 відхилив аргументи про так звану «незворотність мобілізації». Суд дійшов висновку, що реалізація протиправного наказу не легалізує допущені порушення, а кожна справа має оцінюватися з урахуванням конкретних фактичних обставин. Таким чином, сам факт перебування особи на військовій службі не може бути підставою для відмови в судовому захисті.

Окремої уваги заслуговує підхід суду до вибору способу захисту. У справі № 160/6554/25 апеляційний суд не обмежився визнанням дій ТЦК протиправними та скасуванням наказу про призов, а зобов’язав військову частину прийняти рішення про звільнення особи та виключити її зі списків особового складу. Суд виходив із того, що проходження військової служби є прямим наслідком протиправного рішення суб’єкта владних повноважень, а отже усунення такого рішення без усунення його наслідків не забезпечує повного відновлення порушеного права.

‍

Таким чином, сукупний аналіз зазначених судових рішень свідчить про формування сталої судової практики, відповідно до якої дії ТЦК підлягають повноцінному судовому контролю, а мобілізаційні рішення не перебувають поза межами правового поля. Для правозастосовної практики це означає можливість ефективного судового захисту у випадках, коли призов здійснювався з порушенням установленої законом процедури, зокрема без належного виклику, із незаконним примусовим доставленням або за відсутності повноцінного медичного огляду.

‍

‍