Аналітика

Належний захист прав інтелектуальної власності у будь-якому інноваційному технологічному стартапі є запорукою довіри бізнес-партнерів та споживачів, формування ділової репутації й отримання стабільного прибутку. Натомість відсутність правового захисту інтелектуальної власності для стартапу може призвести до таких негативних наслідків: втрати прав на розроблений об’єкт інтелектуальної власності; плагіату, недобросовісної конкуренції та судових проваджень щодо сплати компенсації за неправомірне використання чужих об’єктів інтелектуальної власності; втрати ділової репутації; відсутності уваги інвесторів і нестабільного прибутку.

Увага потенційних інвесторів зазвичай зосереджується саме на тих проєктах, у яких питання захисту прав інтелектуальної власності належним чином врегульовані та передбачені.

Отже, інтелектуальна власність, крім підтвердження нематеріальних активів компанії, таких як торговельні марки, промислові зразки, ноу-хау, винаходи, елементи дизайну тощо, надає своїм авторам і власникам конкурентні переваги на ринку.

Як здійснюється захист прав інтелектуальної власності в ІТ-проєктах та стартапах? Насамперед відбувається створення об’єкта права інтелектуальної власності, потім його реєстрація в установленому законодавством порядку, далі вирішується питання надання дозволу на використання або передання майнових прав на такий об’єкт і, зрештою, кульмінацією процесу є отримання з цього винагороди.

Необхідно зазначити, що стосовно ІТ-проєктів реєструвати можна не лише повноцінну програму чи сайт, а й окремі компоненти: документацію до продукту, дизайн інтерфейсу, логіку програмного модуля, API, структуру бази даних.

Під час створення ІТ-продукту засновники стартапів мають право залучати сторонніх спеціалістів - розробників, дизайнерів, інженерів. Для захисту прав на розробку такого продукту та запобігання витоку важливої інформації, комерційної таємниці, персональних даних тощо укладаються договори про нерозголошення (NDA - Non-disclosure Agreement).

Особливо вони необхідні:

• під час спілкування з потенційними інвесторами - до демонстрації авторського продукту;
• при наймі нових співробітників і підрядників - для захисту своїх напрацювань та комерційної таємниці;
• під час переговорів з партнерами або підрядниками - для збереження авторських прав у майбутніх правовідносинах;
• при тестуванні продукту за участю зовнішніх спеціалістів - для попередження витоку інформації.

Висновок такий: із працівниками та підрядниками при створенні об’єктів права інтелектуальної власності необхідно укладати договори, у яких обов’язково мають бути передбачені:

• чітке визначення об’єктів інтелектуальної власності;
• умови передачі майнових прав роботодавцю;
• положення про конфіденційність і заборону розголошення інформації.

Договір повинен однозначно визначати, хто є власником результатів інтелектуальної діяльності, створених під час роботи в компанії. Важливо, щоб у ньому були прописані умови передачі прав на програмне забезпечення, технології та інші об’єкти ІВ.

Договір на розробку програмного забезпечення зі штатним працівником повинен передбачати:

• входження створення програмного коду до службових обов’язків працівника;
• автоматичний перехід усіх виключних майнових прав до компанії-роботодавця з моменту створення об’єкта;
• включення винагороди за створення та передачу прав до заробітної плати.

Аналогічний договір з підрядником оформлюється у вигляді окремого договору (підряду, надання послуг, виконання робіт) і повинен містити розділ про повне відчуження виключних майнових прав на створений продукт на користь компанії, а також умови конфіденційності (NDA).

Згідно з цивільним законодавством України замовник і розробник мають по 50 % прав на створений об’єкт інтелектуальної власності, якщо інше не передбачено договором. Тому в разі судового спору виникає необхідність доведення факту авторства. Саме належна реєстрація прав і фіксація даних про автора значно спрощують захист у суді.

Якщо компанія працює на міжнародному ринку, необхідною є реєстрація прав у різних юрисдикціях. У разі незаконного використання авторського права за кордоном наявність офіційного свідоцтва забезпечує можливість звернення до іноземних судів або застосування механізмів DMCA, WIPO тощо.

Одним із практичних інструментів охорони прав є депонування - передача зразка об’єкта (коду, тексту, дизайну) на зберігання до спеціалізованої установи з видачею сертифіката про авторство та дату створення.